Давайте задамо думаючій частині суспільства запитання: Чи має українське суспільство симпатію до незнайомих українців?

Це фантастика?

Це дурня?

Це не на часі тому що війна?

Проблема навіть не в тому що більшість не хоче бачити в чужих українцях своїх.

Проблема в тому що навіть сильніші українці не допускають думки що можна робити кроки до змін.

Я зі всіх сторін чую твердження що "людина людині вовк" і що ми нікому не потрібні крім найближчого середовища.

Коли людина не звертається по допомогу - ми чуємо запитання: “А чому ти не сказав, не сказала?!”

Але коли людина готова звернутись по допомогу… - … то людина навіть не може звернутись по допомогу - тому що немає платформи ​де звертатись!

Нас занурюють у протиречиві меседжі.

Ти кажи! Але де кажи - ніхто не каже!

Не тримай в собі, ділись і обов'язково хтось допоможе! А що ти хотів, людина людині вовк і ми нікому не потрібні крім декількох ​найближчих людей.

А в чому тоді ми як суспільство?!

Суспільство це прапор?

Будинки в місті?

Чи люди як основна цінність країни?

Якщо люди є основною цінністю країни - то чи хтось системно працює над тим щоб люди між собою були об'єднані?!

Андрій Гончаренко, 097 507 60 81, АГА

Підтримати АГА: картка 4441 1144 4009 6855