І. Т.:
Я є членом організації що безпосередньо пов'язана з фотографією. Звісно, після появи цієї організації, в мене появилися нові знайомства і перспективи, які в певній мірі міняли моє життя, проте масштабних змін я не помічала. Якось організатор сказав нам, що він сконтактувався з крутим спеціалістом в галузі моди і в нього є для нас пропозиція. Ця новина мене дуже заінтригувала і я вирішила піти на мотиваційну зустріч МотиГА, хоча спершу було трохи незвично і страшно, адже я ще ніколи не спілкувалася з людиною такого рівня, я не знала чого очікувати.
На першому зібранні ми обговорювали сфери, в яких би хотіли розвиватися. Андрій Гончаренко розказував нам про свою кар'єру, як і чим він займається. Атмосфера була дружна, але й я відчувала відповідальність за кожне сказане слово. Він нас всіх наштовхнув чітко сформувати свої думки і це мене надихнуло. Так вийшло, що я стала стажером Андрія.
Ця подія стала поштовхом для мене. Ми обговорили всі деталі, різні проекти і найголовніше - простір для розвитку підлітків, який я повинна допомагати створювати. Взамін мені даватиметься все для реалізації моїх проектів. І ось через місяць я вже влаштувала свою першу фотосесію в студії, з професійним обладнанням і іншими деталями, які надихають.
Дякуючи Андрію Гончаренку я відчула себе справжнім лідером, який несе відповідальність відразу за шістьох людей, включаючи моделей, асистента й візажиста. Я повинна була сама знайти людей, які б погодилися взяти участь в моєму проекті, що для мене теж стало в новинку. Під час фотозйомки я повністю сама керувала процесом. Андрій був присутнім на фотосесії, він підтримував мене і дівчат, але в саму зйомку не втручався, даючи мені самій все зробити. Незважаючи на певні помилки, результат вийшов кращим ніж я очікувала. Я надзвичайно вдячна за таку круту можливість розвиватися. Це надихає.
Н. В.:
«Заводська 31, 3 поверх, коридором ліворуч до вивіски АГА...».
Буду о 13, здається, встигатиму. Сідаю на транспорт і малюю картинку. Хоча ні, вимальовую власні очікування від зустрічі з Андрієм Гончаренком, адже я так і не знаю, чи схоже це буде на співбесіду чи просто дружню розмову.
Тому - налаштовую себе на приємне знайомство, яке, можливо, вплине на мій завтрашній день. Я спізнююся вже на 6 хвилин, дідько.
Але це Львів, нехай ще 4 є у запасі, аби знайти потрібну кімнату. Третій поверх, приблизно 30 сходинок, поворот ліворуч і ось я вже бачу білу вивіску з червоними соковитими літерами, які складаються у «Гончаренко». «Мені - сюди» - думаю я і сміливим кроком рушаю до дверей. Мабуть, там офіс чи приймальна, тому я вирівнюю спину, складаю руку у кулак, аби постукати, але вже чую голос Андрія. Так, я дійсно правильно прийшла. Стукаю. Далі трошки відчиняю і потрапляю у... міні студію. Наче я опинилася на зйомці, адже усі заклопотано щось роблять.
«Заходь, не стидайся» - чую я і повертаю голову на чоловіка, що стоїть за декілька кроків перед мною. Доки я несміливо заходжу усередину, встигаю оглянути його. Чорна сорочка з драконом, який одразу ж мені сподобався, джинси та посмішка. «Я - Андрій», чую далі і, підхоплюючи, дістаю руку з кишені, протягую її уперед і кажу «Я - Настя. Приємно познайомитись». Звісно, перед мною стояв Андрій Гончаренко, з якими ще у п'ятницю ми розмовляли по телефону.
Без костюму чи особливого ділового стилю - звичайний, простий та творчий - це одразу було помітно. Я видихнула з полегшенням, адже це точно буде дружня розмова. Хоч, я ще і не знала про що саме. «Ти проходь, поговоримо тут чи в коридорі? Можливо, каву чи чай?» - люб'язно запропонував Андрій, а я наполягла залишитися для розмови тут, серед інших, аби відчути якусь атмосферу усього процесу. Ми присіли на певне підвищення біля стіни. Я спокійно могла розглядати, чим займаються усі ці люди.
«У нас суботник у понеділок» - пояснив Андрій. Далі з його слів я зрозуміла, що Саша, Таня та Мирон зібралися, аби просто поприбирати у приміщенні для комфорту у майбутніх проектах. Вони між собою говорили, інколи сміялися й частенько кидали зацікавлені погляди й на мене. Таня декілька разів до мене всміхнулася, тому поки Андрій лишив мене побути у цій командій, але нестандартній робочій атмосфері, я вирішила підійти до неї. «Потрібна, можливо, допомога?» - запитала я, але Таня легенько посміхнулася і відповіла «Та ні, я тут так, наводжу легенький порядок». Згодом ми зав'язали розмову про діяльність та саму агенцію. Мені було цікаво дізнаватися, а Тані - ділитися.
Якщо чесно, то так нестандартно я знайомлюся з агенцією вперше. Але, скажу вам, це закохує і вабить відкривати її далі.
«Ми не такі, як інші» - сказав мені Андрій, і я згодна з першого кроку та знайомства. Різні люди, різні захоплення, але одна команда на сьогодні. Завтра, можливо, їх розлучать різні проекти чи інші важливі справи, але сьогодні - все нестандартно і все творчо.
Поруч з ними сиділи дівчата, які готувалися до зйомки. Ви думаєте шум, розмови чи музика заважали їм? Тоді ви помилитеся, якщо дійсно про це подумаєте.
У куточку вони готували свій особливий проект, а нами, як я впевнена, вони надихалися теж. Якщо б раптом їм знадобилася допомога, наприклад, зняти відео backstage, то хтось із задоволенням підхопив би цю ідею.
Тому що сьогодні усі вони - люди маленької студії агенції АГА - команда. І вони зацікавлені у процесі, один в одному та у майбутньому, адже вже і зі мною намалювали декілька цікавих проєктів.
Просто тому що, це нестандартна агенція. «Це схоже на гурток» - як сказав би Мирон, а я б знову посміхнулася на цей дотепний жарт.
«Хочеш - називай це гуртком, якщо тобі подобається» - відповів би Андрій і постарався б мені знову показати, наскільки всі захоплені справою та творчістю, а не матеріальними цінностями. А ще він штовхнув мене на декілька ідей, зачепив те, що я люблю більше у творчості. «Я тільки подумала, а він вже мені про це сказав» - усю дорогу крутилося у моїй голові. Але це були приємні враження. Приємне цікаве знайомство. Приємна дружня атмосфера.
Це була одна маленька зустріч.
Але кращою співбесіди ви ніколи не відвідуєте, якщо не завітаєте сюди.
Якщо не погодитеся спробувати на мить стати частинкою тої самої АГА.
Х. П.:
Моє перше враження після зустрічі з Андрієм Гончаренком з АГА було двояким, я боялась відповідальності, яку нестиму у роботі з ним і цікавості попрацювати разом у команді. На той момент це був мій перший досвід у стажувані і я не знала який має бути хід подій. Щось робити, радити, питати, я не вміла добре комунікувати з людьми, працювати в команді, тому й не дивно що спершу було некомфортно. Але пройшов час і ми з Андрієм почали більше дізнаватися один про одного, іноді зранку він мені дзвонив і розказував про свої нові ідеї, а я йшла на пари і думала як це можна візуалізувати. Спершу усе було трохи неакуратно, незрозуміло, ми шукали аналоги і створювали своє. Так і виник проєкт «Воркшоп з Андрієм Гончаренком, АГА». Цей проєкт, мабуть остаточно позбавив мене страху комунікації з людьми у роботі. Я спілкувалась з людьми цілодовово, онлайн і оффлайн, чула критику, образи, подяку. Це починало набирати обертів і давати свій результат. Нам вдалось познайомитися з великою кількістю творчих людей у такому би здавалося маленькому місті.
Оскільки я фотограф, проходячи практику у Андрія мені хотілося дізнатися більше інформації про модну індустрію. Мені вдалось отримати крутий досвід і знайомства на Lviv Fashion Week, куди мене запросив Гончаренко. Після цього я можу сказати впевнено, що хочу працювати у цій індустрії.
У рамках Lviv Fashion Week відбувалося багато проєктів. Одним з них була фотосесія колекції італьйського дизайнера Salvatore Piccione Андрієм, мені пощастило бути асистентом у цій фотосесії і тоді я зрозуміла наскільки усе професійно і налагоджено відбувається процес. Цей день був дуже насиченим, але реально для мене цінним, тим що це був один з перших досвідів у роботі з командою.
Моя практика не тривала довго, можливо це й на краще, ми швидко навчилися розуміти одне одного. Потім моя практика переросла у співпрацю у команді не лише з Андрієм Гончаренком, а з іншими цікавими людьми модної індустрії.
Було багато моментів, що хотілось усе кинути, ні з ким не розмовляти, але мені повезло з наставником, який зміг помогти, підтримати, зрозуміти і за це йому дуже вдячна. Можливо, тому що він також частково творча особистість і йому це іноді не дає спокою, а, можливо він ще й така людина.
Попри усе хочеться ще трохи попрацювати у цій команді АГА і помогти у створенні чогось нового))
Л. Б.:
Історія присвячена автору, який підштовхнув мене здійснити дитячу мрію! Це такий собі бородатий дядько, на перший погляд (дозволю собі написати) лякаючий дядько - Андрій Гончаренко.
І так, коли я була на стадії розвитку дівчинка-жінка, мала можливість стати моделлю, оскільки всі дані, які потрібні для того, у мене були. Оскільки, життя не таке просте, а гнучке, я почула від батьків слово "ні" (для них модель, це дівчина легкої поведінки). Одружившись, народивши двох принцес (на сьогоднішній день моделей), я , зустрічаю цього лякаючого дядька на Сихові у поліклініці, який підходить і питає чи пробувала я себе у модельній сфері, про яку я вже давно і забула.
Після певних його слів і фраз, скажу чесно довго наважувалась, бо розуміла, що починати треба було давно. А ще дуже викликало здивування у мене, реакція чоловіка, який не заперечував і дав кошти для навчання в школі моделей LFW, це мене ще підштовхнуло і так почалася моя модельна кар'єра.
На сьогоднішній день, я коуч дефіле.
Андрій Гончаренко, 097 507 60 81, АГА
Підтримати АГА: картка 4441 1144 4009 6855
