Є теми про які важко говорити.

Не тому що немає слів. А тому що таке враження що не буде аудиторії яка це правильно сприйме. Не заклює. Вимкне пихатість.

Інтелектуальний расизм.

Давайте подивимось ЧИМ САМЕ заробили на круті машини в нас і в них.

При умові що ми погоджуємось що в них країна першого світу. Тобто найвищий рівень розвитку з можливих.

Ми не те що побачимо перекос в нас.

Ми зрозуміємо що деяких позицій діяльності в нашій країні взагалі немає!!!

І не тому що таких людей або компаній немає. А тому що їх висміюють, знецінюють, не визнають, скасовують.

Інтелектуальні винахідники в нас їздять на крутих машинах? Соромно, але ні. Чому? Немає крутих машин? Немає грошей?

Немає усвідомлення, волі, наміру підтримувати це.

Тому що власна вигода і геном в який це не закладено.

Заробили в більш фінансовоприбуткових галязях? Дайте частину інтелектуалам. Своїм. Рідним. Щоб ми розпушили крила. Назвали свої професії роботою.

Якщо в мене не молоток в руках, а розумові процеси в голові - у Львові “я не працюю”. Жах просто.

І це не питання періоду війни. Так було десятиліттями. Як я почав в 1994 році.

Якісь "отщєпєнци". "Ми тут капіталізм будуємо, а вони хочуть працювати інтелектом..."

Інноватори-Інтелектуали-професіонали не те що не мають роботу. Їх навіть в нас в пошуку роботи немає. Не як пропозиція. Не як попит. Соромно(

Проректор Універа в культурній столиці знецінює.

Мерія відфутболює.

І це виною не "хтось" там, а ми, українці.

Коли свого часу приїхав в село і почав читати розумну книгу - мене висміювали українці.

Коли працював на державну корпорацію і почав розробляти систему менеджменту - мене знецінювали українці.

Коли розробив круті інтелектуальні розробки на виробництві - казали що я "ніби" працюю.

Що казати. Навіть дехто з найближчих стверджує що я “роблю вигляд що щось роблю”.

Тому кажу що це сум.

Перевернуті світогляди частини суспільства. Що можемо змінити. Ми, разом, об’єднавшись.

Ми. Група людей.

Звісно є міфи.

Що “інтелектуал не дає результатів”. Але подивіться мої кейси, розробки.

Що “інтелектуальні розробки на хліб не намажеш”. Міф. Цими розробками можна збудувати багато хлібзаводів, маслозаводів та ковбасозаводів.

Справа не в міфах.

А в тому що на території цієї ще не створеної галузі - обмаль людей. І ще їх майже всі (але не всі!!!) тюкають, ігнорять, зневажають, гноблять, висміюють.

А тепер непросте риторичне питання:

Чому я маю йти на якусь роботу - якщо я вже на роботі?!

Я на роботі в тій галузі яку не визнають, знецінюють, ігнорять.

Я - активна, комунікабельна людина що має великий список контактів і визнаний як професіонал в креативній галузі - коли заходжу на територію інтелектуальної галузі - чомусь стаю ізгоєм, диваком, фантазером, білою вороною.

А може це щось не не зі мною?!

А з установками, упередженнями, бекграундом, міфами тих хто навколо мене чули від батьків, батьків батьків, батьків батьків батьків про людей хто працює головою?!

Якщо українець курить і нічого не робить на роботі - це приймається соціумом.

А якщо думає і робить - то не сприймається - думати не можна. Абсурд!

Навіть не те що не можна - питання в тому що "як це думати якщо треба працювати".

Тобто основний слабкий ланцюг в поєднанні слів думати і робота саме в Україні.

”ДУМАТИ + РОБОТА + УКРАЇНА”

Я отримую цькуванню за те що я думаю.

За інтелектуальну роботу яка не зрозуміла декому.

Гіпотеза що цькування йдуть тому що незрозуміло.

Ще гіпотеза що цькування йдуть тому що не навчили що робота може бути не лише в торгівлі або в полі або за верстатами або в продажах, а й інтелектуальна.

Мабуть тому що раніше за нас хтось думав інший. А ми працювали фізично. Хтось інший хай думає, не ми.

Найбільшою точкою розчарування яке зараз перетворюється в енергію дій та створення ІГУ (Інтелектуальної галузі України) є те що мене почали цькувати за діяльність думання ті хто є прошарені і розвинені.

Мій прапор - легалізація та затвердження інтелектуальної роботи в Україні.

Однією з місій проекту ІГУ є виведення з підсвідомого, непроговореного в явне, проговорене.

Фонд розвитку.

Визнання як професій.

Визнання як професійна діяльність.

Популяризація що відтепер в Україні "так можна"!

Термінологія.

Легалізація що деякі українці можуть думати на роботі як робота.

#ЯНАРОБОТІ

#ДУМАЮЗНАЧИТЬПРАЦЮЮ

Андрій Гончаренко, 097 507 60 81, АГА

Підтримати АГА: картка 4441 1144 4009 6855