Я рахую себе (для себе) найекспериментальнішим експериментатором.

Найноваторнішим новатором.

До чого я?

Є дуже багато того що я перепробував і пропустив через себе в плані ПОШУКУ СЕБЕ.

І тут така (зла) штука. Я зловив себе на тому що не готовий розповідати про свій досвід та відкриття тому що це буде виглядати ​ніби я Я-каю. Я. Я. Я.

А соціум (в якому я формувався) казав що це егоїзм, егоцентричність, треба бути скромним, бла-бла-бла...)

Але з іншого боку як показати і розказати про щось, якщо не додати власної особистостності?

Це так круто, коли ми чуємо/читаємо історії, які є переживаннями конкретної людини.

І ми тим самим вчимось на досвіді інших.

Співставляємо себе з тими хто пише.

Аналізуємо як би ми вчинили в тій чи іншій ситуації, опинившись на їх місці.

Резюме.

Я зрозумів що мій варіант письменництва дуже прив’язаний до моєї особистості.

До моїх відчуттів.

До мого світогляду.

Я є світ. І світ є в мені.

Тому страх що я самопіарюсь, нав’язаний мені вихованням в дитинстві/підлітковості має відступити в сторону.

А на перше місце вийти живий, унікальний, неповторний досвід. Мій досвід.

Де я Я-каю.

Каммон!