Я довгий час перебував в точці зору що десь наді мною або збоку або зверху є більш сильніші.

Більш лідерські.

Більш потужні.

Але війна оголила непросте питання хто є моральними етичними лідерами суспільства в час важкої війни.

І якщо розглядати гіпотезу що частина лідерських лідерів загинула на фронті героями країни.

Інша частина лідерів вчорашнього дня перестала бути лідерами сьогодення в силу змін в країні.

А ще категорія лідерських лідерів зараз не в країні і тому їх лідерство ускладнене.

То тоді получається що на передній план, на першу лінію лідерства маємо виходити ми.

Вчорашні середньочки.

Ті хто ще вчора не дуже висовувався тому що поруч були сильніші силачі.

Мудріші мудреці.

Більш лідерські лідери.

Мені ця ситуація нагадує не природні процеси - коли людина самостійно дозріває до прийняття себе як лідера.

А вимушені процеси.

Тому що війна в першу чергу викошує найсміливіших.

Це виглядає так ніби родина втрачає дідуся та батька і неповнолітній син або донька мають ставати лідерами. Вимушено.

Тому що інших варіантів немає.

Не тому що є призначення або покликання бути лідером.

А тому що без лідерів суспільство неповноцінне.

Андрій Гончаренко, 097 507 60 81, АГА

Підтримати АГА: картка 4441 1144 4009 6855