Послухайте. Можливо я би і хотів бути малим підприємцем.

Але серце, душа, призначення, Всесвіт показують мені саме мій шлях.

Якщо я унікальний в своїй суміші професій та ролей - то чому я маю ставати не собою.

Звісно добре сісти в своє беемве ікс шість. Думати лише про родину і колег. Або безжально критикувати когось.

Але я там де я є.

Об’єдную людей які не розуміють моїх мотивів.

Розвиваю галузі і потім не споживаю матеріальну вигоду, а йду далі розвивати.

Обираю шлях першопроходця, арт-директора, інноватора, реформатора. А не попивача мартіні під пальмою.

Не тому що так мені легше. Я інакше не можу. Я маю сильний зв’язок з призначенням.

Я громадський діяч. Галузей. Ніш. Суспільства.

Я би хотів щоб “хтось” організував великі і середні групи - а я би організовував малі групи. І щоб мене поважали. Не нехтували. Не ​робили прозорим/невидимим. Не викидали з системи - коли стану непотрібним.

Я би так хотів.

Але так не є.

Цього разу виклик більший. Війна. Не лише для мене. Для всіх хто хоче це бачити. Бачити і щось спільно будувати.

Тому шансів чути сьогодень фразу в повітрі Львова - а давайте збудуємо ось таке … - стає все менше і менше.

Тих хто вмів будувати - поменшало.

Частина віддала життя на фронті.

Частина боронить країну.

Частина виїхала за кордон

Частина зараз не думає як збудувати для України в силу різних причин.

І таких частин багато різних.

Але щоб було цільне - частини мають збиратись докупи. А я бачу/чую настрої не об’єднуватись, не разом шукати, не будувати.

Напрошується висновок.

Якщо лідерів громадського сектору, провідників суспільства, першопроходців-інноваторів поменшало - то чи не варто нам всім ​почати усвідомлено підтримувати тих небагатьох хто далі об’єднує, шукає шляхи бути разом і говорить слово Україна не як ​самопопулізм?!

Я знаю що в кожного з нас різне вікно реальності. Я спілкуюсь з багатьма з вас.

В когось за вікном реальність Сиднея, Калгарі, Варшави, Чікаго, Праги, Мюнхена, Нью-Йорка, Амстердама, Мадрида, Мілана, Лондона, ​Вільнюса.

Але в когось залишилась реальність Львова, Харкова, Одеси, Києва, Дніпра.

В когось навіть була реальність Антарктиди - (Сергій Глотов, привіт).

Але очі які дивляться на цю реальність - українські очі.

Невже ми не зможемо організуватись в такий спосіб щоб нова хвиля української діаспори не обірвала зв’язок з рідною країною лише ​тому що “там нікого немає”. І я не про рідних, друзів, колег, нерухомість, спогади. А про тих хто сьогодні ходить по вулицях Львова та ​інших міст України задля спільних цілей. Українців.

Де б вони не були.

Моя ідея в об’єднанні цивільних українців незалежно від фізичного перебування.

В інформаційні групи.

І продовження спільної роботи для України.

Нам потрібен спільний цивільний фронт. Нам потрібно щоб військові/воєнні нами пишались!

НОВА ХВИЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ!

Скажіть мені таке:

Андрію, ми бачимо що ви і надалі є громадським лідером в цей буремний щодо ЄДНОСТІ українців час.

Ми тебе підтримуємо як лідера!

Об’єднуєш інших - ми тебе підтримуємо.

Не думаєш лише про власні інтереси, а й про інтереси незнайомих українців (де б вони географічно не були) - ми тебе підтримуємо.

В українському суспільстві зараз криза моральних авторитетів. Пропоную об’єднуватись інформаційно та делегувати свою підтримку ​тим хто думає про єднання всіх нас.

Андрій Гончаренко, 097 507 60 81, АГА

Підтримати АГА: картка 4441 1144 4009 6855