ІННОВАЦІЇ ПЕРШОГО ТИПУ

Інновації першого типу є і в науці, і в мистецтві та й у всіх інших сферах діяльності. Основна риса цих інновацій в тому, що ​вони не ламають звичних поглядів і традиційного ставлення до навколишнього світу, не виходять за межі ​загальноприйнятих методів. Саме такі інновації сформували та продовжують підтримувати суспільне уявлення про ​престижність винахідницької праці.

У більшості випадків ця інноваційна діяльність дійсно престижна і дійсно дає надійне місце в житті.

В основному інновації першого типу безконфліктні і не викликають тертя між інноватором і суспільством.

Суспільство саме ставить йому завдання і саме забезпечує використання їх рішень у необхідних виробництву масштабах.

До інновацій першого типу людину готують - величезна система шкіл, технікумів, вишів безпосередньо покликана до цього. ​Інновації першого типу вітають та цінують - працює налагоджена система морального та матеріального стимулювання.

Продукти такої творчої діяльності легко впроваджуються: вони зрозумілі, звичні, не вимагають докорінної перебудови ​виробництв, надзвичайно рентабельні. І все ж таки навіть така творчість часом зустрічає на своєму шляху сильний опір. ​Ставши трохи масштабнішими, трохи ширшими за "дозволене", інновації першого типу наштовхуються на стіну ​нерозуміння, неприйняття.

Чому? Та тому що всякі інновації - це завжди клопіт, ризик, занепокоєння, які приносять нові занепокоєння.

Все це не підходить для людей, які шукають у роботі лише комфортні умови існування, не бажають експериментувати і тому ​уникають, гальмують усілякі нововведення. Якщо такі люди займають відповідальні посади, якщо від них певною мірою ​залежить "дозволити" або "не дозволити" і за своєю життєвою концепцією вони обирають другий, більш спокійний шлях, то ​тут і виникає боротьба. Боротьба між інноватором та консерватором.

ІННОВАЦІЇ ДРУГОГО ТИПУ

Складніша ситуація з інноваціями другого типу.

Сюди можна віднести нове застосування відомого рішення (ідеї, конструкції) чи нове рішення старої задачі, тобто рішення ​неприйняті, незвичні у даній галузі.

Впровадженню інноваційних результатів першого типу протистоять ретрогради, бюрократи та консерватори, які уникають ​"зайвого" занепокоєння. Люди, які готові жертвувати громадськими інтересами (і чималими), аби не брати на себе ​відповідальність, не приймати складних рішень, тобто герої явно негативні.

Коли ми говоримо про неприйняття інновацій другого типу, слід пам'ятати, що у боротьбі до великої маси консерваторів ​приєднуються люди передові. Причому рухають ними часто не особисті мотиви, а громадські інтереси.

Одну причину цього ми зазначили: оточуючі не вбачають завдання, яке пропонує інноватор. Це завдання їм здається ​несуттєвим, неголовним.

Люди, які протидіють впровадженню, аж ніяк не дурні. Завдання-то справді не головне!

Щоправда сьогодні.

Інновації другого типу працюють на завтрашнє суспільство, виконують його соціальне замовлення. І що раніше ми ​побачимо завтрашні проблеми - тим легше нам буде завтра.

Людство поки що не може передбачити завдання завтрашнього дня. Немає і механізму, щоб скористатися знайденим: ​навіть коли завдання майбутнього волею випадку бувають виявлені і вирішені, людство відкидає ці рішення, живучи днем ​сьогоднішнім. А розуміння помилки, промаху приходить часто тоді, коли вже пізно та й неможливо щось змінити.

ІННОВАЦІЇ ТРЕТЬОГО ТИПУ

Недооцінка, нерозуміння оточуючими важливості вирішеної проблеми - одна з причин неприйняття результатів інновацій ​другого типу. Вся історія доводить, що зрештою завжди має рацію самотній інноватор, який бачить те, що інші своєчасно ​усвідомити й оцінити були неспроможні. А якщо на стару, відому проблему знайдено принципово нове, нетрадиційне ​рішення - то причина неприйняття інша: інерція ієрархії фахівців.

Сукупність багатьох подібних фактів призводить до думки про несправедливу закономірність. Так не має бути. Людство ​навчилося змінювати напрямок течії річок, запускати штучні супутники Землі, але подяка людям, які передбачають наукову, ​технічну, соціальну та культурну погоду завтрашнього дня, все ще вважається розкішшю.

Ми будуємо їм пам'ятники, їх іменами називаємо кораблі, школи, інститути, музеї, міста. Навіть планети, моря та гори.

Але це все згодом. А за їхнього життя?

Можливо, у нас багато інноваторів-винахідників, що ми такі щедрі? І невже ми дійсно краще почуваємося у спадкоємцях, ніж ​у сучасниках?

Недосконалості з інноваціями першого типу видно. Їх бачать та з ними борються.

Трагедії у інноваціях другого типу сприймаються не так гостро: є насущні, термінові завдання - їх треба вирішувати, а не ​фантазувати.

Набагато неблагополучніше справа з інноваціями третього типу, коли для принципово нової проблеми знайдено ​принципово нове рішення. Така творчість працює на ще віддаленіше завтра. Противники тут не ведуть суперечок про ​несвоєчасність рішень - вони говорять про непотрібність, хибність завдань, навіть про їхню шкідливість.

Генріх Альтшулер, інноватор-винахідник.

Переклад Андрій Гончаренко, АГА.

Андрій Гончаренко, 097 507 60 81, АГА

Підтримати АГА: картка 4441 1144 4009 6855