Зазвичай РОЗВИТОК та ПРОГРЕС це результат дії певної кількості попередників що розкинуті географічно та в часі.

Для винахідника, інноватора нормою є “вставати на плечі попередників”, брати естафету.

При тому що БРАТИ ЕСТАФЕТУ це зазвичай метафора.

Адже процес “взяти естафету” зазвичай не дуже няшний та романтичний.

А “встати на плечі” це вскарабкування, падіння, вскарабкування, падіння, вскарабкування…

Проте це крута альтернатива ідеї конкуренції!

Ось список математичних винахідників які “вставали” один одному на плечі на прикладі ТЕОРІЇ ГРУП (алгебра та геометрія)

Ланцюг попередників, теорія груп:

Жозеф-Луї Лагранж

Александр Вандермонд

Паоло Руффіні

Нільс Абель

Еварист Галуа

Август Мебіус

Артур Келі

Фелікс Клейн

Леонард Ейлер

Леопольд Кронекер

Софус Лі

Давид Гільберт

Еммі Нетер

Еміль Артін

Людвиг Сілов

А ось більше інформації з Вікіпедії:

“Теорія груп сформувалася в XIX столітті. Теорія груп має три історичні корені: теорія алгебраїчних рівнять, теорія чисел та геометрія.

Основною задачею алгебри до XIX століття було розв'язання алгебраїчних рівнянь. В епоху Відродження були знайдені формули для розв'язку рівнянь третього та ​четвертого степенів. Були прикладені значні зусилля для пошуку формул для рівнянь п'ятого та вищих степенів, але понад два століття пошуків не дали бажаного ​результату. У 1770 Жозеф-Луї Лагранж та Александр Вандермонд помітили, що розв'язність рівняння зводиться до вивчення перестановок з його коренів. З 1799 Паоло ​Руффіні в низці робіт, присвячених цій темі, описав групу перестановок з п'яти елементів. У 1824 Нільс Абель довів теорему, що для рівнянь п'ятого і вищих степенів не ​існує загальної формули, що виражатиме корені через коефіцієнти в радикалах (теорема Абеля-Руффіні). Загальний розв'язок проблеми розв'язності алгебраїчних ​рівнянь отримав Еварист Галуа в 1830. Саме Галуа запровадив у своїх роботах термін «група» і почав використовувати властивості груп.

У геометрії в XIX столітті викликали інтерес геометричні перетворення. Їх вивчав, зокрема, Август Мебіус. Детальну класифікацію геометричних перетворень провів у ​1854 Артур Келі. Він користувався терміном «група», використовував таблиці множення (таблиці Келі) і довів що скінченну групу можна представити перестановками. У ​ерлангенській програмі Фелікса Клейна (1872) вивчення геометрії було пов'язано з вивченням відповідних груп перетворень. Наприклад, якщо задані фігури на ​площині, то групою рухів з'ясовується їхня рівність.

Третій історичний шлях до теорії груп лежав через теорію чисел. Значний внесок у становлення групового підходу до теорії чисел зробили Леонард Ейлер, який ​вивчав остачі від ділення степенів, Гаус, який цікавився пошуком коренів рівняння хn-1=0 для побудови правильних многокутників та Леопольд Кронекер, який ​працював над вивченням скінченних абелевих груп, застосовуючи мову теорії чисел.

На початку XX століття теорією груп займались Софус Лі, Давид Гільберт, Еммі Нетер, Еміль Артін, Людвиг Сілов.”

Андрій Гончаренко, 097 507 60 81, АГА

Підтримати АГА: картка 4441 1144 4009 6855