ВИСЛУХАЙТЕ

ВИСЛУХАЙТЕ

Г. Альтшулер. 9 років листування з ЦС ​ВОІВ.

У всіх листах одне-єдине прохання: ​«Вислухайте. Готовий приїхати в будь-​який зручний для Вас час, за свої ​гроші, не треба відрядження, не треба ​готелю. Нічого не треба». Презентація ​не займе багато часу - достатньо всього ​півгодини. Тільки призначте день і ​годину. У відповідь приходили ​відписки. Коротенькі, у кілька рядків, ​сухі чиновницькі фрази: «...така нарада ​найближчим часом не запланована...

у третьому кварталі майбутнього року... ​у другому кварталі наступного...». Таких ​листів набралося на три пухких томи, ​але за десять довгих років у ​керівництва Центральної ради ​Товариства винахідників і ​раціоналізаторів, на прапорі якого ​великими літерами викарбувано ​зобов'язання допомагати ​винахідникам, не знайшлося ​півгодини, щоб вислухати винахідника ​теорії розв'язання винахідницьких ​задач - науки, спеціально створеної для ​допомоги винахідникам.

АЛЬТШУЛЕР

Г

А

А

МЕНЕ

НЕ

РОЗУМІЮТЬ

Б. Гробовський - винахідник ​електронно-променевого ​телебачення, яке сьогодні живе ​майже в кожній оселі, у хвилини ​відчаю говорив: «Мені здається, я ​живу серед сліпоглухонімих, ​мене не розуміють, не хочуть ​зрозуміти».

Його так і не зрозуміли. ​Електронне телебачення було ​перевинайдено за кордоном і ​звідти вже прийшло до нас.

«...Можливо, у нас - багато ​Дьякових, що ми такі щедрі?

І невже ми справді краще ​почуваємося у спадкоємцях, ніж ​у сучасниках?...”

АЛЬТШУЛЕР

Г

А

А

АМУНДСЕН

Амундсен - найщасливіша доля ​полярного дослідника! Закінчено ​підготовку до першої власної експедиції: ​в борг куплено судно, обмундирування, ​запас їжі. Кредитори оголошують його ​шахраєм і погрожують, що, якщо борг не ​буде сплачено за 24 години, судно з усім ​майном, яке на ньому є, буде описано. ​Змовившись із товаришами, таємно ​пробравшись на вже майже не своє ​судно, він уночі залишає рідні береги.

А успішно закінчивши експедицію, не ​ризикує повертатися на батьківщину, ​знаючи, що повинен виплатити борги. ​Читанням лекцій в Америці та Європі, ​розповідями про експедицію, ​публікаціями він заробляє гроші, які ​зобов'язаний віддати, і повертається ​додому лише майже через два роки (!) ​після закінчення експедиції.

І так щоразу: влізання в борги, потім ​експедиція зі смертельним ризиком для ​життя, потім лекції, статті та книга, щоб ​розрахуватися з боргами.

Лише одного разу Амундсен вирушив у ​дорогу, заздалегідь розплатившись з ​усіма боргами: це був останній трагічний ​політ для порятунку експедиції Нобіле. ​Довелося продати всі свої нагороди: ​золоті зірки, хрести, ордени та медалі - ​символи визнання його заслуг ​державами світу...

АЛЬТШУЛЕР

Г

А

А

ЖИТТЯ

ГЕРОЯ

Велика творчість і героїзм - дві ​нерозривні теми. Трагізм існування ​- це наслідок, який переривається у ​сто разів сильнішим героїзмом ​існування. А хіба не прекрасне ​героїчне існування, нехай навіть за ​нього доводиться платити такою ​дорогою ціною?!

Життя героя трагічне. Але це ​оптимістична трагедія - усвідомлена ​необхідність і свідомо прийнята ​роль. Не можна народитися героєм, ​але в силах людини, в її і тільки в її ​особистій владі ним стати.

Якщо людина побачила велику ​«єретичну» ціль, значить, перший ​крок на шляху до цього вона вже ​зробила.

Чи відлякає людину знання трагізму ​існування? Ні - підготує! Зробить ​менш вразливим, дасть змогу ​вчасно почати підготовку до ​відбиття прийдешніх «ударів долі», ​змусить не гаяти даремно час.

Карта рифів і мілин не послаблює, а ​зміцнює позиції капітана.

АЛЬТШУЛЕР

Г

А

А

ХВОРОБИ

СУСПІЛЬСТВА

І ще про причину великої кількості ​трагічних прикладів.

Ми досліджуємо хвороби суспільства, ​робимо те, що колись входитиме до ​компетенції соціальної медицини. ​Можна писати про здоровий організм: ​про рельєф його мускулатури, про ​орлиний погляд, про блискавкоподібну ​реакцію тощо.

Це дуже виграшна тема.

Приємна в написанні і при читанні.

Але ж треба розбиратися і з хворобами, ​треба намагатися досліджувати їхні ​причини і не затушовувати, не ​відвертатися, не замовчувати, а ​розкривати гнійні виразки, ​полегшуючи долю хворого.

Зробити це можна тільки одним ​шляхом: вивченням об'єктивних ​закономірностей. Не уникненням їх, не ​ігноруванням, а дослідженням і ​використанням. Бо, відповівши на ​запитання «Як це відбувається?», ми ​неминуче підійдемо до запитань «Чому ​це відбувається саме так?» і «Як цим ​керувати?».

АЛЬТШУЛЕР

Г

А

А

ЗВОРОТНОГО

ШЛЯХУ

НЕМАЄ

Щоб кілька років серйозно ​займатися Великою Творчістю, ​треба ці кілька років серйозно не ​займатися нічим іншим - не ​залишається часу й сил. А за цей ​час відбувається дискваліфікація в ​інших галузях. У підсумку ​зворотного шляху практично ​немає.

І тоді, якщо людина все-таки ​зрозуміла, що «забрела не туди», і ​немає можливості відступити, ​наприклад, пішовши в споріднену ​галузь або ставши ​адміністратором, вона ​перетворюється на ремісника.

Прекрасний вихід знайдено - ​Великий Художник стає ​малювачем замовних портретів, а ​Великий Винахідник - рядовим ​інженером рядового НДІ. Це ​найбільший злочин суспільства ​проти себе і проти людини. ​Вбиваючи віру, вбивають талант, ​вбивають саме життя.

АЛЬТШУЛЕР

Г

А

А

ВУЛЬГАРИЗАЦІЯ

ІСТОРІЇ

Діє «лотерейний ефект»: інноватору ​здається, що вже йому точно ​пощастить, що за півроку-рік усі ​побачать ефективність її пропозиції, і ​тоді все впровадиться само собою... А ​виною тому дуже цікаве явище.

Суспільству - і воно це прекрасно ​розуміє - все-таки потрібні винаходи ​другого і третього типу, і тому штучно, ​вільно чи мимоволі, створюється міф ​«щасливчика» в науці, мистецтві, ​техніці. Варто було Ньютону випадково ​сісти під деревом, як на голову йому ​звалилося яблуко, і він відкрив ​фізичний закон. Ось як усе просто! ​Архімед заліз у ванну і відкрив закон ​Архімеда. Треба тільки розслабитися, ​випадково поглянути на що-небудь ​«таке», і миттю закричиш «еврика!». ​Звісно, якщо ти талановитий і якщо ​тобі пощастить.

Так вульгаризацією історії створюється ​аналогія таланту й удачі, що вабить ​своєю доступністю. Але минають роки, ​десятиліття, і людина переконується в ​надто великій умовності всіх цих ​«треба» і «якщо» (переконується вже не ​з книжок, а зі свого особистого ​досвіду).

АЛЬТШУЛЕР

Г

А

А

ЙТИ ДАЛІ!

НЕ ​ЗУПИНЯТИСЬ!

Щоб не стати «як усі», не здатися, ​людині необхідне «вміння тримати ​удар». Але тоді людина стає ​«склочником», тоді говорять про її ​«неколегіальність». Іноді це називають ​«хворобою винахідника». Називають у ​насмішку, не бачачи жахливої драми.

Але є й інший шлях: паралельно ​«пробиванню» (як справедливий тут ​цей термін!) свого винаходу йти далі. ​Не зупинятися, не стояти на місці - ось ​єдина вимога, яку треба виконувати, ​щоб залишатися у творчості другого і ​третього типу. Йти далі, весь час ​уперед.

Ставлячи недосяжні цілі й досягаючи ​їх. Лише тоді людина починає цінувати ​творчість заради самої творчості, а не ​як засіб до забезпеченого життя, і ​бачити в ній сенс свого існування, свій ​порятунок від рутини невір'я, своє ​щастя.

Тільки людина, що живе в ім'я Великої ​Творчості, може з повагою ​поставитися до чужої творчої ідеї, до ​чужої творчої праці.

АЛЬТШУЛЕР

Г

А

А

У

НЕРІВНІЙ

БИТВІ

Увесь процес історичного розвитку ​свідчить про невигідність, про ​збитковість, нарешті, просто про ​небезпеку творчості другого і третього ​типу. Чому ж людина все-таки йде в цю ​творчість?

В основній масі літератури про людей, ​які не приймали нововведень другого і ​третього типу, йдеться як про ​ретроградів і консерваторів, час яких ​давно залишився в минулому. При ​цьому дуже рідко згадується, що ці ​«ретрогради» часто були ​найпередовішими фахівцями свого ​часу, прекрасними професіоналами.

Неприйняття нововведень другого і ​третього типу - це не підступи окремих ​прихильників старого, а прояв ​діалектичного закону розвитку.

Також у іноватора немає знань про ​різну творчість - другий або третій тип ​людина приймає за творчість першого ​типу. І тоді щиро дивується: чому не ​впроваджують, чому всі проти?

АЛЬТШУЛЕР

Г

А

А

ТВОРЧІСТЬ

- ЦЕ ВІЙНА

На війні - як на війні. Рвуться снаряди, ​гуркочуть вибухи, відступи, наступи, ​передислокації, полон, госпіталі, ​прориви... Але життя триває і тут. І мета ​його - не вижити, а жити. З піднятою ​головою, як у мирний час.

Творчість - це війна. Важка війна. І тут ​неминучі втрати. Але рядові фронту з ​честю несуть у віках прапор своєї ​Справи.

Творця можна порівняти зі ​прапороносцем, який на весь свій зріст ​здійнявся над метушнею і ​побоюваннями, невдачами і бідами, ​спокусами і недугами і над усіма ​іншими «бойовими діями» обставин. ​Рвуться снаряди, гуркочуть вибухи... ​Але він стоїть, він є, він був і буде; він - ​така сама реальність, як сонце, яке ​сходить щодня. Він вічно майорить ​прапором своїм немов подає нам знак: ​в атаку! в атаку! тільки в атаку!

Він будить у нас людяність, подаючи ​приклад благородного служіння ​обраній Справі.

А якщо поруч лунає вибух... Що ж, на ​війні неминучі втрати. Встануть нові ​прапороносці.

АЛЬТШУЛЕР

Г

А

А

ТВОРЧА

ПРАЦЯ

Мета творчої особистості не ​може слугувати джерелом ​доходу.

У повсякденному уявленні ​праця необхідна для ​матеріального забезпечення ​життя. Творча праця, як ​правило, - це канал для ​відбирання коштів.

Цандер півтора року ніде не ​працював фактично для того ​тільки, щоб зробити ​розрахунки, необхідні для його ​марсіанської експедиції. Коли ​він звільнився, у нього не було ​накопичень. Він купував їжу, ​закладаючи в ломбард усе, що ​було в будинку. Залишилося ​тільки те, що було на ньому, ​папір із розрахунками та ​логарифмічна лінійка.

АЛЬТШУЛЕР

Г

А

А

РЕЗУЛЬТАТИВНІСТЬ

НЕ ПОЯВА

ГОТОВОЇ РЕЧІ

Ціолковський не тільки не полетів до ​зірок, а навіть не запустив жодної моделі ​космічного корабля. Однак книжками ​його користуються й досі. Отримані ним ​результати актуальні й сьогодні.

Часто результативність пов'язують із ​появою Готової Речі. Але це невірно. Бо ​результати роботи залежать і від ​масштабів цілі, і від царини, в якій ​поставлено ціль, і від етапу роботи. На ​кожному етапі роботи своя ​результативність.

Для нової глобальної проблеми ​результатом може бути і коректна ​постановка завдання. Тому що немає ще ​необхідних матеріалів, немає необхідних ​розрахунків (немає навіть методик ​розрахунків, навіть теорій, за якими ​колись будуть побудовані ці методики), не ​проведено необхідних досліджень у ​суміжних галузях тощо. І всі ці «супутні» ​роботи не вкладаються ні в роки життя ​однієї людини, ні в уміння однієї людини. ​Тому що потребують великої спеціалізації ​та тривалого часу.

Тому, кажучи про результативність, слід, ​певно, розрізняти етапні та кінцеві ​результати за ціллю. Для створення ​Готової Речі життєво необхідні і ті, й інші.

АЛЬТШУЛЕР

Г

А

А

БУТИ

У ​ТВОРЧОСТІ

Щоб «бути у творчості», треба вміти ​боротися, вміти воювати. Воїнами ​не народжуються - життя змушує. ​Воно дає в руки зброю, і слабкі ​стають сильними, а сильні - ​непереможними.

І тоді творчість приносить не тільки ​радість Праці, а й радість плодів, ​вирощених на неблагодатному ​грунті.

Плоди не можуть не з'явитися, якщо ​земля полита потом.

Якщо обрано нову ГІДНУ ВЕЛИКУ ​ЦІЛЬ.

Якщо щодня виробляється Норма, ​покладена Планом.

Якщо пошук іде не сліпим ​перебором, а за об'єктивними ​законами.

Якщо, незважаючи на удари, ​людина все ж таки стоїть на ногах.

Якщо все це є, будуть і результати.

Не можуть не бути. Хоча б часткові, ​проміжні.

АЛЬТШУЛЕР

Г

А

А

ЗЕММЕЛЬВЕЙС

Вчення Земмельвейса не було прийнято за його ​життя, він помер 1865 року, тобто через 18 років ​після свого відкриття, хоча було надзвичайно ​просто перевірити його правоту на практиці.

Ба більше, відкриття Земмельвейса викликало ​різку хвилю осуду не тільки проти його методики, а ​й проти нього самого (повстали всі світила ​лікарського світу Європи).

У Земмельвейса було дві програми. Перша ​з'явилася під час розв'язання завдання, друга була ​спрямована на впровадження. Ідея першої ​програми полягала в постійному виключенні будь-​якого чинника впливу на пацієнток для того, щоб ​визначити справжню причину хвороби. Причому ​Земмельвейс використовував не тільки свої ​досвідчені дані, а й залучав статистику. Потім за ​цією програмою треба було випробувати ​пропоновану методику.

Ідея впроваджувальної програми полягала в тому, ​щоб впроваджувати якомога менш шумно. ​Земмельвейс передбачав резонанс, який мало ​викликати його відкриття: адже головною ​причиною хвороби він називав самих лікарів. ​Неважко було здогадатися, як вони до цього ​поставляться. Тому спочатку він хотів впровадити ​свій метод через приватні листи в провідні, а потім ​і в інші клініки Європи. Лише після завоювання ​визнання його ідеї мали стати доступними ​широкому загалу. Коли ж Земмельвейс побачив, ​що приватні листи і навіть книжку ігнорують, він ​почав виступати з відкритими обвинувальними ​листами, в яких погрожував звернутися до ​громадськості. Єдине прохання, благання, вимога в ​цих відкритих листах - спробувати застосувати ​його методику, що приносила позбавлення від ​смерті. Земмельвейс не претендував на нагороди, ​він хотів тільки одного - зберегти життя пацієнткам.

АЛЬТШУЛЕР

Г

А

А

ЗЕММЕЛЬВЕЙС

ВМІННЯ ТРИМАТИ УДАР

Своєю роботою Земмельвейс підготував наукову і ​громадську думку до відкриттів Пастера і Лістера. Через ​5 років після відкриття загальної антисептики Лістер уже ​був у зеніті слави. Те, на що Земмельвейсу не вистачило ​життя, Лістеру дісталося за 5 років.

Відкриття Земмельвейса, по суті, було вироком ​акушерам усього світу, які відкидали його і ​продовжували працювати старими методами. Воно ​перетворювало цих лікарів на вбивць, які своїми руками ​- в буквальному сенсі - заносять інфекцію. Це основна ​причина, через яку відкриття спочатку було різко і ​беззастережно відкинуто. Директор клініки, доктор ​Клейн, заборонив Земмельвейсу публікувати статистику ​зменшення смертності під час впровадження ​стерилізації рук. Його вигнали з роботи, незважаючи на ​те, що смертність у клініці різко впала. Йому довелося ​виїхати з Відня до Будапешта, де він не одразу і ​непросто влаштувався працювати.

Відкриття Земмельвейса справило на лікарів сильне ​враження. Коли один із них, Густав Міхаеліс, ​поінформований про методику, 1848 року запровадив у ​себе в клініці обов'язкову стерилізацію рук хлорною ​водою і переконався, що смертність справді впала, то, не ​витримавши потрясіння, він покінчив життя ​самогубством. Крім того, Земмельвейс в очах світової ​професури був надмірно молодим і малодосвідченим, ​щоб навчати і, понад те, чогось ще й вимагати. Нарешті, ​його відкриття різко суперечило більшості тодішніх ​теорій.

Спочатку Земмельвейс намагався інформувати лікарів ​найбільш делікатним шляхом - за допомогою приватних ​листів. Він писав ученим зі світовим ім'ям - Вірхову, ​Сімпсону. Порівняно з ними Земмельвейс був ​провінційним лікарем, який не мав навіть досвіду ​роботи. Його листи не справили практично жодної дії на ​світову громадськість лікарів, і все залишалося як і ​раніше: лікарі не дезінфікували руки, пацієнтки ​вмирали, і це вважалося нормою.

АЛЬТШУЛЕР

Г

А

А

ЗЕММЕЛЬВЕЙС

У 1860 році Земмельвейс написав книгу. Але і її ​проігнорували.

Тільки після цього він почав писати відкриті ​листи найвизначнішим своїм супротивникам. ​В одному з них були такі слова: «...якщо ми ​можемо якось змиритися зі спустошеннями, ​спричиненими пологовою лихоманкою до ​1847 року, бо нікого не можна звинувачувати в ​несвідомо скоєних злочинах, то зовсім інакша ​ситуація зі смертністю від неї після 1847 року. У ​1864 році виповнюється 200 років відтоді, як ​пологова лихоманка почала лютувати в ​акушерських клініках - цьому час нарешті ​покласти край. Хто винен у тому, що через ​п'ятнадцять років після появи теорії ​попередження пологової лихоманки жінки, які ​народжують, продовжують помирати? Не хто ​інший, як професори акушерства...".

Професорів акушерства, до яких звертався ​Земмельвейс, шокував його тон. ​Земмельвейса оголошували людиною «з ​неможливим характером». Він волав до совісті ​вчених, але у відповідь вони вистрілювали ​«наукові» теорії, окуті бронею небажання ​розуміти нічого, що б суперечило їхнім ​концепціям. Була і фальсифікація, і ​підтасовування фактів. Деякі професори, ​запроваджуючи в себе в клініках «стерильність ​за Земмельвейсом», не визнавали цього ​офіційно, а зараховували у своїх звітах ​зменшення смертності за рахунок власних ​теорій, як-от покращення провітрювання ​палат... Були лікарі, які підробляли статистичні ​дані. А коли теорія Земмельвейса почала ​здобувати визнання, природно, знайшлися ​вчені, які заперечували пріоритет відкриття.

АЛЬТШУЛЕР

Г

А

А

ЗЕММЕЛЬВЕЙС

Земмельвейс затято боровся все життя, ​прекрасно розуміючи, що кожен день ​зволікання впровадження його теорії ​приносить безглузді жертви, яких могло б ​не бути.

Він готовий був витрачати час і гроші, аби ​науковий світ прислухався до нього. ​Німецьким лікарям він запропонував ​організувати власним коштом семінар, на ​якому він зміг би навчити їх своєї методики. ​Він просив лікарів вибрати зручний для ​них час і місце для такого семінару, але ​лікарі відмовилися! Та що там гроші, він ​готовий був пожертвувати своїм життям, він ​хотів донести істину, хотів, щоб йому ​повірили.

Життя, кожен день якого був боєм зі ​смертю і відсталістю, не могло не ​позначитися на характері Земмельвейса. ​Він перетворився на похмурого буркотуна. ​Зникли колишня скромність, ​сором'язливість і терпимість.

Можна уявити собі той стан відчаю, який ​опанував Земмельвейсом, те почуття ​безпорадності, коли він, усвідомлюючи, що ​вхопив нарешті у свої руки нитки від ​страшної хвороби, розумів, що не в його ​владі пробити стіну пихатості й традицій, ​якою оточували себе його сучасники.

Він знав, як позбавити світ від недуги, а світ ​залишався глухим до його порад.

АЛЬТШУЛЕР

Г

А

А

ЗВИЧАЙНІСІНЬКІ

ЛЮДИ

Ідеал культурної людини є не що ​інше, як ідеал людини, яка в ​будь-яких умовах зберігає ​справжню людяність.

Хочу відразу обмовитися: ​приклади з життя видатних ​особистостей призначені не для ​вироблення захисного бар'єра - ​«великими справами нехай ​займаються великі люди, а я ​людина маленька...».

Ні, ціль написаного протилежна. ​Тут показані різні люди з різною ​долею. Вони відрізняються і за ​походженням, і за сферою своїх ​занять, і за здібностями. Але всіх ​їх об'єднує одне - вони звичайні ​люди.

Звичайнісінькі люди.

Великими їх зробило Велике ​Служіння Великій Справі.

Це доступно кожному.

АЛЬТШУЛЕР

Г

А

А

ІННОВАТОР

РІДКО

ЗДОБУВАЄ

ПЕРЕМОГИ

Творча особистість - це не ​надлюдина, не блискучий супермен.

Творча особистість настільки ж рідко ​здобуває перемоги, наскільки рідко ​супермен не здобуває їх.

У цьому своя драматична ​закономірність. Тут немає ​фантастичних стрибків, залізного ​удару і дикої швидкості, що міцно ​увійшли незмінним атрибутом героя ​з лавини масової культури в наше ​життя.

Супермен - це сталевий і бездушний ​робот, автоматична лялька, яку ​забули вимкнути.

Творча особистість - часто ​беззахисна людина, але, незважаючи ​на це, вічний бунтівник проти всього, ​чому присвоюють епітети «стійкий», ​«респектабельний», «непорушний», ​«загальновизнаний».

АЛЬТШУЛЕР

Г

А

А